Торкалося літо промінням землі

Торкалося літо промінням землі

І зм’яклі від сонця дороги стелились.

Я набудусь в думках у тій стороні,

Де залишилось серце й рідні очі лишились.

Гойдала хвиля солона думок кораблі

І якір ніде я не міг опустити.

Я пливу через віддаль до тої землі,

Яку ще з народження вчився любити.

Зустріне листя пожовкле мене восени.

Ріднішої осені в світі немає!

Я всміхнуся, я вдома нарешті... і ти,

Ти посміхнешся і скажеш: «Кохаю...».