трамвайні маршрути

Завчасна осінь,

а за нею запізніла весна…

який ще є спосіб

завдати нам болю? У снах

ми всі драконоборці,

лицарі без страху і дóкору,

і прозирається творчість,

і розлітаються сóколи!

Та ні, не так.

Дощ ллє як з відра,

тліють позаду нас кораблі,

а не попереду пломенем

ніхто вже нам не дороговказ.

Кажуть, що й гроша

І навіть ломаного

не варті наші душі; тьмяні і кволі промені

ще випорхують з них, але більше так, напоказ…

ні зігрітись, ні припалити цигарку. Простромлені

стилетами і тернами серця на татаюваннях

і кровоточать як справжні.

Маскуємо біль, видаючи за жарт.

Від райських яблук оскомина –

наш післясмак кохання.

Ним присоромлені.

А був азарт!

Ось Місяць у масці надкушеного коржа,

Вийшов з туману, витяг ножа…

І пропонує угоду, ще й яку:

Міняти життя на гроші! І нікого поруч.

Пересувати світу опори

нам зась! Щільно засуньте штори!

Вгамовує біль тільки власноруч

збовтаний морфій - з кави і коньяку.

З безсонням як побічним ефектом.

І вежу ми звели, та надто крихку,

Ми мов члени переслідуваної секти

В місті, в селі,

на воді і в полі,

Переховуємось навіть від своїх.

Доволі

Сумний півфінал. Quo vadis Domine?

Як молоді ми ніби з часом в долі,

І нам все одно, хто там на престолі,

І здавалось, гуде за нами земля гулким гомоном!

А нині з горностаєвих шуб недоїдки молі

Та дбайливо збережене лиш те, що поломане.

І наші життя як трамвайні маршрути - в замкненім колі

Інколи з ніжно-гіркими споминами

Чи то в таємній надії, а чи мимоволі

Ми зазираємо в знайомі вікна

У будинках з високими коминами,

повз які повзе поволі

Трамвай в якому сидимо.

Каракаллові терми.

Та тепер ми

мовчазні свідки, учасники омерти.

Тепер наш маршрут ні сюди, ні звідси,

А від народження і до смерти.

Ось зупинка «Ліричний відступ» -

Хто наважиться вийти у всіх на очах?

Подолає страх і інертність?

Хто прагне Бога спонукати на відвертість,

Щоб всі наші офіри і оферти

Звести до купи?

І тоді буде явна наша пожиттєва скупість

В тім, що можеш тільки віддати і ніколи не купиш.

То ми, Господи, твої стигмати і струпи!

Ми тут заради того, щоб наші головні експерти

Були не патологоанатомами,

а янголами. Тобі наші душі, а кесарю - трупи.

І нам би хотілось, що раю координатами

Були нам близькі люди, вулички і будинки.

Як групи,

так і поодинці.