трансконтиненталь

ніч,за вікном просвистів потяг

ніби встигнути не зумів

чи може не туди звернув,не досяг

і потрапив не в той з двох світів

він мчав зі швидкістю світла

гальмуючи змусив рейки іскритися

от-от уже вистачить температури й тепла

щоб у купе вогню загорітися

в цьому потягу весь цей час сиджу я

дивлюся на світ бентежний у імпульсі

ніби поїзд не той і я сама не своя

та впізнаю все,що знаходиться в радіусі

моїх очей,а саме - його похилену голову,

яка загубила свою рівновагу,він спить

навколо себе відчуваю порожнечу ніякову

але допоки він поряд - вона в мені не болить

можливо ми змінимо пункт призначення

чи зовсім не доберемось до цілі

нехай долю свою оберем навмання,

станемо для світу ніби ворони білі

«то й що? яка всім різниця,

якщо і ми у цьому не принципові?»

востаннє ця думка в мені загориться

коли вистрілю в нього,во імʼя любові

Амінь