“Трава вереснева прощально-зелена”

Трава вереснева прощально зелена,

і коник, немов з потойбіччя, сюрчить,

і дзеркало ставу черленим-черлене

за листям кленовим летить і летить.

І вітру гребінка, широка, щербата,

вичісує з лісу пташок-недорік,

і, ніби кристалик, маліюча хата

сховалась в очах за ворота повік.

Та залишків літа тобі не сховати:

ген півень співає, кричить звіробій,

солома співає на гребені хати,

і стіни співають ясні, голубі.

А шибки у вікнах рожевими стали,

у хату заглянеш — червоний кавун:

там дід, наче зерня, темніє на лаві,

і дратву суче на уплетиво струн.

І, ніби жар-птиця, у грубі доречно

вогонь палахкоче, тріпоче крильми…

І ти озирнувся, бо холод за плечі

узяв, щоб побачив обличчя зими.

***