Травень є травень

З циклу «Нотатки фенолога»

Травень є травень. І ми неповторно живі,

й наші сади мов ліси з непролазною тінню.

Скільки тепла подаровано цьому камінню,

світла — цим вікнам, підземного тління —

траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів?

Травня несем на собі неспокійну відзнаку:

тут, між великістю каменя й малістю злаку,

чи не обернеться милість природи на гнів?

Скільки на наших очах облетіло кульбаб?

Що залишається — стебел пусте безголів’я?

Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я?

Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.

Ми поспішаємо жити, немов після мору.

Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,

ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.