“Тремтіли коні на стерні”

Тремтіли коні на стерні,

в тумані сивім.

У старовинному вбранні

ти йшла на сиглін.

У плесі, ніби у душі,

ховала небо.

Із двох ущелин два вужі

повзли до тебе.

Ти тамувала страх і біль…

Письмом зловіщим

лягла на мох іскриста сіль

з небесних тріщин.

Летіла глиця золота

на лоно голе…

Сліпе іржання доліта

і серце коле.