Триптих

1

Тут все говорить із прадавніх пір,

Тут вічність диха тихо серед гір.

Це не легенда лине давниною

І не мара злітає із пітьми…

Човни століть пливуть переді мною,

Вантажені народами-дітьми.

І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста,

Своїм човном пливеш в мої світи…

Я прошу тебе, земле моя чиста,

Крізь моє серце тихо пропливти.

2

Гуцульщино! Твій вік, як чорний сонях,

Цвіте печально в днях твоїх німих…

І гори-мозолі не СПЛЯТЬ в твоїх долонях,

В них кров твоя і піт людський у них.

Земля страждань, прокляття і пітьми!

Самі лиш злидні за душею в тебе.

Ніі Не смереками — зеленими кістьми

Ти підвелась в своє жебрацьке небо.

О земле згорблена! В надії скам’янілій,

В твоєму погляді життя і смерть сплелись,

Під вікнами америк і бразілій

Сліпий народ твій Щастя не домігсь!

Часопис твій, Гуцульщино, — ганьба!

Ганьба моя! і прадіда, і діда…

Будь проклят світ без неба і без хліба

І вікопомна темінь та журба!

3

Я стою на сьогоденній землі

Гуцульщини,

І вона повертає своє обличчя до мене…

Повиті хмарами і літаками, стоять вечори,

Пролітають плоти Черемошем, як роки…

Я думаю про долю дорогої мені землі.

Живицею пахне і пахне медом…

В долоні село, наче хліб на столі…

І гори, вантажені часом і небом,

Між хмарами йдуть по гуцульській землі.

І юний гуцул підіймається вгору

У гомоні звершень своїх і надій…

І, може, десь юна гуцулка в цю пору

Дитям зацвіта на землі молодій.

1961