Трохи боляче мені,ну і нехай

Трохи боляче мені,ну і нехай.

Піду я далі від очей – стражданню край.

Втечу від душ гнилих подалі

І у тиші

Я писатиму в печалі

Свої вірші.

Утечу від долі даної одної,

І з собою наодинці у спокої

Я згадавши все заплакать знову мушу

І пролить усім на очі свою душу.

Ту слабку,м’яку й вразливу серцевину,

Ту одну приховану в мені частину,

Що безжально доля раз у раз карає,

Що з реальності весь час тікає.

Чому так ріже,що давно пройшло?

У інших пройде – в мене залишиться.

Й минуле,що з життя мого пішло

Із пам’яттю навряд чи розлучиться.

Мовчатимуть вуста,як змовкли й нині,

І хай там що творилось всередині,

І хай би як світ зовні не мінявся,

Однаковий у мені він залишався.

Та хтозна,ще може зміниться усе.

В який куток життя нас доля занесе

Ні побачити не можна,ні відчути,

Лиш страждальний крик душі почути.

Й розриватимуть до крові ті думки

І перетворяться слова в рядки

І стане мені знову трохи легше,

Думок все більше,а вже слів все менше.

(с) Мілена

25.02.2013