Троянди (32)

Ми з вами ніхто,

ніби щось незбагненне,

спокійними кроками

йдемо в пітьму.

І ніби шаблі,

що блукають по небу,

в безодній спокусі,

втрачають вагу.

Пелюстки троянд,

що так пахнуть вороже,

все ваблять до себе,

ніби в пастку жалю.

І купа кісток,

що лишились від лева,

нагадують всім,

про плин часу в бою.