Туман

І як дивитися на краплі, що з крон звисають?

В них повно сліз з очей твоїх,

З твоїх вільготних вій стікають,

І патока написаних дощів

Заводить свій безкровний солілоквій:

«О сиро тут, і холодно, і мокро».

Туман запрів в білилах сріблосонних,

Туман запрів в повторах і безсонні,

Душа з п’яти ужалила язик,

І залягло тривогою мовчання.

Шнуруй свій сірий стертий черевик. Мовчи.

Приходь до саду, щоб там – струсивши краплі;

Омитися з цих обважнілих вій,

Роздерти в лють історії сувій –

І з тихим, тихим, перемерзлим скриком

Упасти й возродитись на землі.

Туман запрів в білилах сріблосонних,

Туман запрів в повторах і безсонні,

Скоріш, скоріш віддамсь в обійми сну,

Хай дощ тріщить склорізами по склі,

Хоч збудься шиб і встав картонки в рами –

Він загуде в литаври,

В свої стократ прокляті барабани;

Спитай мене чом досі я шукаю

Обабіч подорожника для рани,

Чому слова висмикую з горищ,

Прийди, прошу і сни мені наклич

Мою любов, звільнивши від омани

І сліду від печалі не залиш,

Щоб не писав дощі і під ногами

Не задивлявся в небеса калюж.

09.11.2022