Туманне кохання

Зупинився Туман на хвилинку,

І приліг у широкій у долині,

Та побачив у небі Хмаринку,

Що витала у вільному плині.

У Хмаринку Туман закохався,

Тож зібрався й долину покинув,

На взаємини він сподівався,

І поволі до неба полинув.

А Туман був густим і білявим,

Наче принц у безкрайньому світі,

І Хмаринка з Туманом ласкавим,

Поєдналися сонцем зігріті.

В результаті палкого кохання,

Народились веселі краплинки,

Посилають на землю вітання,

Милі діти Туману й Хмаринки.