тут здається не висох вчорашній дощ

тут здається не висох вчорашній дощ

тут здається обвалюються торішні жолуді

я ніколи у світі не бачила площ

що були часточками душі оголеної

я ніколи не бачила обрис землі

бо зросталася з нею а не віддалялася

я не врахувала що люди злі

і в один момент у людей закохалася

у провини обличчя надто смішне

бо фактично його взагалі не існує

якщо думати тільки що все мине

то земля з-під ніг кудись попластує

якщо думати тільки й забути що дерево

не зупиняє свій ріст угору

то є підозра що нове стерео

не оживлятиме твою основу

і коли настане час випурхнути з кокона

бо настає саме час на нас йому пофіг

ти вже маєш бути у сукні і з бездоганними локонами

бо сприймати в спортивках і кросах він тебе не готовий

він взагалі якщо чесно сприймати тебе не готовий

він готовий летіти бігти і інколи зупинятися

і якщо ти досі вагаєшся чи небо насправді існує щоб бути для когось морем

то може вже перестань нарешті вагатися?