мамо, пробач, твій син - руїна.

вкладати гроші в руїну

вкладати душу в руїну

любити людину руїну

померлу дитину

що дихає бачить та чує

і подихом небо лаштує

повітря відлунням гартує

чи справді чує?

ступивши убік, мов у казку

буд'обєктом блукає без каски

у каністрах лиш сум та підказки

жодної ласки

у серцях потопити все горе

задирати щораз носа вгору

шукати рятунок у пляшці кагору

без надії на пору

розоране поле - то шрами

відчиня сіячам усі брами

як пролита кров і сльози ночами

все що поміж нами.