Твій голос

твій голос

твій голос тепер мені сниться

від нього потрібно ховатися так

як від сонця ховають зіниці.

твій голос

твій голос мене убиває

ламає/ судомить/ шмагає/ зжерає

твій голос.

а скільки ж у ньому прозріння!

твій голос — моє божевілля

і я віддала би усе щоб щодня

сходити з розуму (бо ж то фігня)

нащо той розум коли мені ти

на вухо шепочеш пестливі листи.

нащо той розум коли у мені

стерлося все : люди/спогади/дні

лиш залишилась одна чортівня

голос твій. параноя моя.

твій голос

останнє що чую. перше що чую

коли прокидаюсь/ вдягаюсь/мандрую

коли розмовляю з якимись придурками

коли понеділки мішаю з вівторками

в кінці кінців зиму із літом мішаю

і чую тебе коли засинаю.

і чую тебе навіть посеред тиші

і чую тебе в ненаписаних віршах

і чую тебе у простих незнайомцях

і навіть в давно забутих коханцях

твій голос звісно ж мене убиває.

але чи без нього була б я?

хто знає.

хто знає

що було б якби в мені ти

не взрів би ні чого не зміг би знайти

ніскілечки щастя ніскілечки сонця

не бачив би духу й рудого волосся

хто знає що було б

можливо й нічого

можливо я би не вірила в слово

можливо нічого про душу не знала б

можливо б щоночі тебе не чекала б

можливо з спини мої вирвали б крила.

та скоріше всього я просто не жила б.

я просто померла б від того що ти

не дав мені голосу свого знайти.

тому хай твій голос завжди мені сниться

нехай йому зводять молитви чорниці

бо це вже повік у моєму житті:

твій голос в мені.

твій голос в мені.