Твоя солодка брехня

Ти вийшов, різко грюкнувши дверима.

Не кожне серце має пару, не кожне слово – риму.

Чому ти розділив мене на «біле» і на «чорне»,

Коли є й інші кольори: коричневий, червоний?

Навіщо ти сказав мені, що я твоя остання,

Коли тоді вже майже склав промову на прощання?

Навіщо ти сказав мені, що я така єдина,

Коли у тебе інша є улюблена людина?

Навіщо ти сказав мені, що знаєш все про мене?

Ти думав: не прозрію я, бо молода й зелена.

Ти присвятив мені свій вірш, рядки, повні любові,

Хоча ти чітко розумів: це тільки на сьогодні.

О, як відверто ти радів, що завтра вб’є кохання!

І цілий вечір ти зубрив промову на прощання.

Чому ти розділив мене на тіло і на душу?

Я, все ж, щасливою була, тобі зізнатись мушу…