Твоє фото

Від споглядання твого фото

розігріває в грудях теплота,

від переглядання на роботі,

коли руки торкається рука.

Все це знайомі й давні почуття,

які забули вже поети й малярІ,

що вже зустріли забуття,

що не опишуть в казках казкарі.

Я відчував колись подібне,

як в юності хотів віддати душу,

але нікому видно не потрібна,

це труп, який пливе на сушу.

А так, коли лиш дивишся здалека,

на чудову твою голограму —

в голові починає крутитися спека,

це як ладан під куполом млосного храму.

Притулись тільки хоч на хвилинку,

не більше, а більше й не треба —

зафіксуємо миті зупинку

і хай кожен шепоче про себе.

Нам не треба отця і церков не потрібно,

наша сповідь - це наші відкриті серця,

бо ніхто в них не одноосібно

вже не слухає думку Творця.