Твої сонця

Твої сонця сягають тих глибин,

Де темрява моя поглинула весь простір.

Там світло не залежить від годин.

Туди в неділю не приходять в гості.

Там неосяжний морок і пітьма.

Не було кисню і не було віри

Я дна не відчувала вже й сама,

Й не знала я, які живуть там звірі.

Та промінь світла від очей твоїх

Осяяв вже давно закинуті стежини.

А там — трава зелена попри них,

І розцвітають запашні кущі ожини.

Й твої сонця осяюють цей сад,

Дарують йому віру у спасіння.

Й пітьма відходить. І ховається назад.

І настає глобальне потепління.

І моя крига розлітається на друзки,

Весь лід цей тріскає, пливе.

Зима моя здається. Бо їй дзуськи!

Весна прийшла. Й душа моя цвіте.