ТЯЖІННЯ ДУМОК

Народжений під фальшивим небом,

Ри́мами вбивати сміх,

Звичайний хлопчи́на без неба,

Зважніло свій шлях дола́.

Кроки все важчають й важчають,

Адже нотатник у сумці на спині,

Невпинно набира́ ваги,

Ві́ршами, прозою, й також думками

Збільшує його тяжіння до Землі.

Й наче пізнав відчуття свободи,

Та все ще неба боїться,

Куди ж там політ.

Крокує під хмарами вперто,

Шукає брехливу зорю́,

Щоб йти до неї рішуче,

Допоки згоду писатись дають вірші́.

Римований розмір серця,

Накопичує джазовий вміст,

Скоро загра́ йому в вухах оркестри,

Щоб крок пришвидшився як слід.

Та втім,

У вільному просторі хаос таки ще вита́.

Як тільки вуличні вогні,

Замінять Сонце в небосхилі,

Й доповнять дружбою зірки,

Допомагаючи Місяцеві разом світити на кроків сліди,

Песиміст із вірша́ми на спині

Блукать нарешті спинить шлях

Адже в душі пала́ вогонь,

Тому йому він,

Щоб не згас,

Після шляху нелегкого,

Невдалі вірші згодувавши,

З любов’ю роздмуха́.

Й хоч у думках він усе ще закутий,

Віршами у сумці,

Униз до Землі,

Думки його завжди за небокраєм,

Навіть якщо й фальшиві ці хмари,

Їх за описом ви на папері,

Ризикніть відрізни́ть.