У березі Лети

Чи сон, чи дія на астральнім плані —

Реальність потойбічного життя:

Правую човника в густім тумані.

Вирує Лета —

Річка забуття.

Аж гульк: цвіте лужок в заплаві Лети.

Сидять веселі хлопці круг стола.

Питаю в хмарки:

— Хто це?..

— То поети.

Їх річка забуття не прийняла.

Тим часом видирається істота

В мундирі маршала,

Брова-дуга.

Для неї кожен крок — тяжка робота,

В болоті грузне маршальська нога.

Пекельно жарко, достобіса жарко —

Як цей огрядний чоловік упрів!

— Подайте чарку, хоч єдину чарку, —

Благають очі з-під кошлатих брів.

Зненацька впав — і Лета проковтнула.

На мить між ряски засірів рукав —

І знов ріка безвітряно заснула.

— А хто ж то був? — я в хмарки

запитав.

Відповіла мені нещадна Лета

Отам, де хлопці пляшку допили:

— Диктатор, що відомого поета,

В концтаборі приставив до мітли.

26.02.1979