У Гетсиманському Саду

У Гетсиманському саду

Господь у молитвах ридає.

Слова про муку і біду

До Батька в небо відсилає.

                                                  Й молитву мовить золоту,

                                                  Що Його серце промовляє,

                                                  Зронив Він не одну сльозу,

                                                  Аж піт кровавий виступає

Про муку знає Він свою,

Й що Юда зраду замишляє.

Любові зрадить він зорю.

До пекла душу відсилає.

                                                   О Боже,муки Я прийму,

                                                   Хай людство пекло обминає.

                                                   Свій хрест я з честю пронесу,

                                                   Хай віра сонцем розцвітає.

Гріхи катам я відпущу,

Нехай душа їх не вмирає,

Любовю грішний світ спасу,

Хай людство в мирі проживає.

                                            Страсний тиждень.

Вже страсний тиждень для Христа,

Нестерпні болі наближає.

Й людська гріховна сліпота 

Знаряддя мук йому шукає.

                                                 В серцях блукає чорнота,

                                                 Й на небезпеку наражає.

                                                 В гріхах осліплена душа,

                                                 З плечей хреста свого скидає,

Їй не досяжна чистота,

Добро Господнє забуває.

Небес блаженна висота

Серця й душі не спокушає.

                                                   В думках одна лише біда,

                                                   Розпясти Господа бажає.

                                                   Зїдає грішна суєта,

                                                   Й ногами пекло зачіпає.

Несуть Господнього хреста,

Голгофу сором покриває,

Що на землі її Христа

Людина підло розпинає.

                                                    Вже кров стікає пресвята,

                                                    Й собою землю покриває

                                                    Людина наче не своя,

                                                    Що Його образ забуває

 Вмира любов і чистота,

Христос у муках помирає.

Його предвічная душа

До Батька в небо відлітає