У когось клуби — в мене книги

У когось клуби — в мене книги,

У когось туси — в мене сни.

Де світ гуде і грають рими,

Я тихо плачу без весни.

Мені болить, коли словами

Ображають тих, хто мій.

Та ще сильніше — коли рани

Стають історією для всіх чужих.

Коли шепочуть по під’їздах,

Коли сміються за спиною,

Коли те ніжне і особисте

Стає дешевою чуткою.

Як це зробив ти… мій коханий.

Ти взяв і виніс все назовні.

Те, що було між нами — тайно,

Тепер розкидане, як попіл.

А я… між іншим, досі люблю.

Не так, як раніше — тихіше, глибше.

І більше, мабуть, жалкую,

що все зламалось так швидко.

Мені огидно. Мені гидко.

Від слів, від правди і від тиші.

Тому я зараз десь далеко,

де серце трохи менше дише.

В Трансильванії… між горами,

де ніч спокійніша за день.

Та навіть тут між цими снами

ти є — як біль серед пісень. ❤️