У метро так багато

У метро так багато сорочок - барвистих, зім'ятих,

Так багато чужих запахів - м'ятних жуйок, цукерок...

Ти стоїш, притулившись до напису "Не притулятись",

І зі спільного в нас - це любов до смугастих шкарпеток.

У вагоні ця тиснява непереможна, як повінь,

Я не знаю, як нам врятуватись, черкаємось стопами...

Я втрачаю свою рівновагу десь на Контрактовій,

І ти пахнеш, як серпень, як серпень посеред листопада.

У вагоні метро надто складно вміститись словам,

Надто складно вмістити весь сенс... надто складно вміститись...

Я стараюся не підглядати у твій інстаграм,

Але в стрічці у тебе - Бумбокс, Ot Vinta, Kozak System,

І це точно важливо, хоч світ ще непевний, як сни.

Навігатор завис на екрані (я тут не місцева).

Я не знаю, куди нам і як нам, пробач, поясни,

Тут так мало залишилось часу, ще трохи - й кінцева.

Тут затісно, замлосно, багато очей, суєти,

Всі ці пальці, смартфони, кросівки, обручки і плечі...

Я вже знаю, я вийду на тій же зупинці, що й ти,

Ти тільки не заперечуй, не заперечуй...