У обіймах ламкої верби

вогкий смуток вузьких заплав

сходить ніби сопілка пана

між струмками – наскрізна рана

тих хто в тишу себе ховав

тих хто мовчки несе хреста

у відгомоні велелюддя

від огуди до правосуддя

затуливши свої уста

між пісням високих дзвіниць

між зітхань і проклять старечих

аж до клекоту зграй лелечих

аж до білих далеких криниць

де раптово сама в собі

від мовчанки страшна і рвана

затягнеться в коросту рана

у обіймах ламкої верби