“У передвіщеннях мені”

У передвіщеннях мені

являлись образи сумні:

то наче скачу на коні

і нагло падаю додолу —

одна нога ще в стремені,

а голова скородить поле.

У перевернутих очах

відбилось небо й сизий птах,

і кров, що тліла на шаблях,

у очі капала поволі…

А то немовби на волах

везуть мене, куриться шлях…

Засипаний від стіп до тім’я

сипкою дрібковою сіллю.

Риплять колеса піді мною,

а сіль горою насипною

росте на грудоньках моїх,

як у заметі білий сніг…

А то ведуть мене на страту.

Холодні сходинки щербаті…

І ставши прямо перед катом,

я в ньому раптом впізнаю

подобу згорблену свою.

І я кричу, та він не чує —

неквапно зашморга лаштує…

Кричу йому, що я — це ти!

Стражденну душу відпусти…

Але його глуха рука

вже нашморгнула мотузка…

Чи гинув я — не пам’ятаю.

Але то був не сон, я знаю:

ось слід на шиї, шрам на лобі,

і кат закляк в моїй подобі.

***