У притишенні бідкання

У притишенні бідкання у синяву ,

Де в погорді душа каже - більше не буду!

Марно скиглити вічно, мою кропиву

Не знайдуть у траві вдень під проводом Вуду!

Не промовлять слова покаянних псалмів

Ті, що навчені добре блудить бур’янами ,

Мій єдиний союзник не дружить з кротами -

Народився і вмер десь посеред зими,

Не залишивши дещиці світу себе

У спустошеній клітці і солі на віях,

Щоб продовжити знову , як відчай надії

Снити марно щоночі, де вітер реве,

Де на призьбі під хатою діти війни

Розмовляють про свіжі жахи і супротив

У притишенні бідкання, замість польоту

Над місцями, де губиться слід борони…