У ресторації «Кухня»

Це такий час, коли

Вицвілий оксамит дашів’я еркера

Пасує до кольору неба і твого погляду.

А тому я знаю, — знаю, що буде далі,

І тому завбачливо приміряю іронію,

Що пасує до кольору стін якогось кафе

В якому твій погляд здається примхливо-втомленим,

Із проблиском фальшивої щирості

Та вдячності, які так пасує відпускати

Граючи вустами офіціантам.

Ти говориш, а вікна позаду тебе,

Немов ілюстрація словам: тьмяні фігури

І жовте світло у ньому грають у фільмі

Супроти прозорого повечір’я.

Я слухаю тебе. І це насправді цікаво.

Тебе вражає моя улеслива поведінка,

Що я підкрадаюсь до кожного і кожному

Коли не приятель то хтось. І це так дивно.

Дивно, що тут декорації Альфонса Мухи,

Відповідаю подумки, та розпанахую

Лимонний пиріг, що мені принесли.

Погляд її змінюється.

І тепер я можу прочитати у них поетичні рядки,

Що розмовляють зі мною невимовною тривогою.

Наче вона бачить якусь незбагненну трагедію,

Що чекає на неї в майбутньому, наче я лякаю її

Скрадливим бажанням дізнатись хто вона така,

І цього виявляється занадто для холодного повечір’я,

Для кафе з декором Альфонса Мухи,

Для тьмяного вікна з чорним силуетом дашів’я еркера.

І все-таки, яка Фріна помирає у цій дикій, хтивій дівчині, —

Думаю я, втікаючи від дешевої драматичності.

05.03.2024