У СИВІМ ТУМАНІ

А я не розчи́нюсь у сивім тумані,

Не вдя́гну на се́бе з туману вуаль,

Не згасну, неначе зірки́ на світанні,

Та думка відне́се мене кудись в даль.

А я не розчи́нюсь у сивім тумані,

Не буду блукати у травах в росі,

Стежки́ у тих травах бувають незна́ні,

Виблискує срібло давно у косі́.

А я не розчи́нюсь у сивім тумані,

Лебідкою я не поли́ну на став,

Та хочу тону́ти в твоє́му коханні,

І ти у моє́му, щоб за́вжди блукав.

А я не розчи́нюсь у сивім тумані,

Та в ньому скупаюсь, немов в молоці,

Щоб тільки не бу́ла ніко́ли в ома́ні,

Й сльоза не котилась з очей по щоці́.

А я не розчи́нюсь у сивім тумані,

Струна про кохання сповна́ задзвенить,

На хвилях кохання в душі́-океані,

А думка про тебе дурманом п’яни́ть.

А я не розчи́нюсь у сивім тумані,

Та тільки одя́гну кохання вуаль,

Вплету́ в срібло квіти колись на світанні,

І ніжно загра́є про все це скрипаль.

21.12.2021 р.

© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2021

Свідоцтво про публікацію №121122108646