У спадок

Все минає – ночі і світанки,

Та життя не випити до дна.

Залишаються нащадкам знаки, –

Наче карби, наші письмена.

Лиш земля, немов легенда, вічна,

Одцвітають очі і вуста.

Зборознили батькове обличчя

Мозолясті і важкі літа.

Повертаюсь до життя і згадок –

У полон розкрилених жадань.

Батько залишив мені у спадок

Крик своїх незборених страждань.

Я візьму їх у тривожну душу,

В пам’ять, що підвладна тільки нам…

Пронести і передита мушу

Все, що заповідано синам.