У тиші, де поранені мовчать у слуханні

У тиші, де поранені мовчать у слуханні, 

Пролісок — символ, позначений кров'ю. 

Та тканина в землі, що тліє в зітханні,

У світлі весни стала сяйною росою.

Війна. Її мета загадкова, як і сама природа, 

Але в серці кожної битви — свій власний хрест. 

Їх тіла вже накрила снігу прохолода,

А тінь надії висуває свій власний протест.

Промені сонця єдині, хто розуміє мистецтво війни,

Вони освітлюють картину жорстокості й жалю.

Кровожерливе полотно, де зникають орли,

Усвідомлює свій шарм у нотах, чутних лише скрипалю.

Серце кожного бійця — це клаптик землі, 

Де вони віднаходять своє почуття.

Вогнем омиті, стоять двері раю в імлі,

Куди їх душі відправляються у небуття.

Більше немає місця тлінню,

Бо кожен із них лишив свою тінь.

Вона догорає у весняному промінні,

А сонце жадає нових життів шепотінь.