У твоїх худі

Малиновий захід сонця, літній вечір —

Ти накинеш свою худі мені на плечі,

А світло ліхтарів осяє шлях до твого серця,

Яке з моїм уже давно в унісон б’ється.

Я подуркую дорогою по парковій алеї,

Там, де на клумбах цвітуть мої улюблені лілеї.

І ледь помітний смуток у твоїх очах вловлю —

Якими ніжно так дививсь на мене у гаю.

Я зупинюся:

— Що сталося? — спитаю.

А ти у відповідь ледь чутно:

— Я завтра від’їжджаю...

Ми — очі в очі — і німе питання: "Що зробить з "нами" відстань?"

Потім лиш міцно обійму, бо не люблю прощань.

І от я повертаюся додому в твоїй худі,

А ті слова, які сказав, наче кинжалом б’ють у груди.

Я вдихаю запах твій, який на ній лишився —

І хочу так у твоїм морі розчиниться.

Холодними ночами буду грітись в ній,

Бо твоя худі — мій улюблений дім.