Український прелюд

Останній міст проплив у далині,

Колеса змащені росою голубою —

І Київ на Богдановім коні

Пливе навстріч дніпровою водою…

Вже серце під колесами петля!..

Упало серце! Де тому причина?..

Вже чуть, як обертається Земля,

І обертається з Землею Україна…

Красо моя! Вкраїночко моя!

Ну, що мені робити — я не знаю!

То прилечу, то знову відлітаю,

А день за днем і гасне, і сія…

Твоє обличчя світле, як надія,

Пахкими пальцями торкнув я уночі

І кров свою змішав я із твоєю,

Як зерно із землею повесні.

Тоді ти стала мною, Батьківщино,

А я тобою на світанні став —

І свої очі я відкрив крізь тебе…

Ти поселила в серці мій народ,

Ти освітила думку мою часом

І в мову українки сповила,

Тебе дивлюсь я серцем і думками,

Тебе люблю я всесвітом і людством,

І соняхом у золотому сні,

І сивиною вченого-мислителя,

І на стерні горошком польовим.

Ми стрінулись з тобою на Дніпрі,

Там губи я торкнув твої, Вітчизно,

Там вивірив по тобі пульс любови,

Годинник людства — з стрілками життя

На цифрах смерти — звірив із твоїм…

Ні, Батьківщино! Не лише стражданням

Чи радістю я звернений до тебе!..

1960