Українським нацистам

Слухайте сюди, дрібні душонки,

ті, що злостю харчуються, бо більше нічим.

Ви думали, я зламаюсь від ваших шепотів?

Та ви самі — лише тінь на власній чорній стіні.

Ви мене “циганчам” обзивали?

Смішні ви.

Моя шкіра біла — просто сонце мене любить швидше,

ніж будь-хто з вас здатен любити взагалі.

Це не засмага — це доказ, що я жива,

а ви — лиш пилюка під ногами.

Запам’ятайте:

Я — дочка відомого румунського, трансильванського футболіста.

У мене кров переможця,

а не вашої гнилої заздрості.

І я не дозволю собі, королівській дитині,

щоб якісь забиті створіння з трьома думками на рік

мене принижували.

Ви билися, цькували, знущалися,

бо так легше, ніж подивитись у дзеркало

і побачити там нікчему.

Ви вигадували історії,

бо ваш мозок інакше не здатен творити.

А потім робили вигляд, що нічого не було —

маестри брехні власного масштабу.

Та правда така:

я стою, а ви вже давно лежите.

Я йду вперед, а ви загрузли у власних болотах.

Я маю ім’я, історію, силу.

Ви маєте… ну, самі знаєте, що саме.

Тож затямте:

не я — вам гірка,

а ваше серце кисле й давно протухле.

І кожне ваше слово про мене — це просто

крик вашої слабкості,

яка ревнує до моєї свободи.