Уламки життя

Для цілої нації — воїн, герой,

Що брав на себе удари й вогонь,

Ти йшов захищати країну до бою,

Не знаючи страху й ворожих долонь.

Ти кажеш, що діти — це радість і сміх твій,

Що мрієш про спокій, ставок біля хати,

Про ферму із раками, вільний свій час...

Та як цей обман мені в душу вміщати?

Ти випалив душу мою до руїни,

Зневагою бив, наче ворог підступний.

Ти зраджував без докорів совісті й вини,

Вважав, що мій розум — слабкий і доступний.

Ти думав — дурна я, ховав свої чати,

Шукав мої вади, щоб бруд свій обмити,

І тиском своїм змушував мовчати,

Не даючи мені повноцінно жити.

Зневажив мене, розчавив мою долю,

Втоптав у багнюку все світле й святе.

Мені жити у цьому обмані доволі,

Поки ти для коханок у тих чатах цвітеш.

Та де ж твоя гордість, де сила героя,

Коли я швирнула докази в лице?

Куди ділась пиха й подоба сувора,

Коли заскулив, мов бідне щеня?

Ти впав у безумство, в безсилу, злу лють,

Свій гаджет розбив об розкалений метал!

Гадав, що уламки ту правду сховають,

Яку ти від мене ніяк не чекав

Сльози котилися, соплі розмазував,

Благав про прощення, коліна схиляв!

Ти плакав, як хлопчик, при власній дружині,

Коли тебе викрили в цьому бруду!

Ти сам визнав потай «все зло, що накопичив»,

Те зло, що тепер тебе зсередини б’є.

Ти матір дітей своїх підло знецінив,

І вщент розгромив усе серце моє.

Чи вартував той бруд і дешеві повії

Спокою дружини і миру в сім'ї?

Ми разом тепер у палкому чистилищі,

Де ти спопелив всі надії мої.

Для світу ти — мужній, поранений, сильний,

Для мене — той, хто віру мою розтрощив

Ти зрадив наш дім, де тебе так любили,

І ту, що тримала твій спалений тил.

На фронті — боєць, що за прапор стояв,

У ліжку — аб’юзер, у чатах — пустишка.

Ти ворога в полі до праху топтав,

А власну дружину спалив до тла……..