Ультрамарин

Сьогодні безглуздо про тебе думати.

Колір вечірнього неба наче,

Колір ікони –

Ніколи не змішаний з іншим, щоправда,

Сонце між хмари завжди проглядує,

Промінням, що хвилі згинає в меандр,

Краєм туніки.

Краєм. Зрештою,

Та колонада давно зруйнована.

Навряд чи згодяться руїни для прикладу.

Так, пригадалось з нічогонероблення,

Крім того поети до них привикли.

Вірніше знаходять між ними бісер

Слів, що стрекоче по мармуру. Знаєш,

Мені все простіше тебе забути,

Як коннелюри надщерблені варвару.

Єдине, про що, я писати, можу,

В ритмі задушного декадансу –

Це про домірну залежність надії

Від сонця, оскільки епічні станси

Любові лежать на поверхні місяця.

Гірше. Нажаль, вже немає правил.

Немає ні кольору, ні естетики.

Все на єдиній картині записано –

В рамі без серця та в рамі правди,

Що пропорційна в сльозах до вірності,

У вічних пошуках та скитаннях.

11.10.2020