Умиротворення

Коли я слухаю тебе, розумію,

як не потрібно мовчати, щоб

нараз не сказати лишнього.

Серпневе сонце витягується стрічкою

скотившись з дахів вздовж вулиці і

зникає вкінці під склепіннями

розквітлих крон.

Простуючи твоїм кроком – повільним,

але уривчастим ритмом,

серце обвиває промениста підв’язка недільного

умиротворення.

І твоє густе, тим же сяйвом підібгане волосся,

в якому вся розкіш паломника,

що стрічає прохолоду в спекотній день під кроною липи,

веде мене ген у кінець вулиці.

А там,

стрічка мого серця стане перістою,

і дивлячись на твоє волосся, я бачу більше дерев,

аніж одітих у золото сонця будинків.

21.08.2020