Університет

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд

слідуючи за дороговказами поспішаємо

крізь тісні коридори між клунками й валізами

нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням

повисла запорошена й тьмяна

флорентійська люстра

стискаємо спітнілі мідяки як пружину

шикуємося в безладні черги

над нами гіпсовий настінній путті десятих років

дме в позолочений ріжок іноді

глянемо в бік знудженої блондинки

що притулившись до колони їсть яблуко

врешті виринаємо

на пропахлому пивом і трояндами пероні

когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося

чи потрапили на своє місце

аж поки не відірвемось від землі

і м’яко рушимо

заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть

перші дерева в приміських лісах