Увертюра до зими

Зіграє осінь ко́ду увертюри

До опери під назвою «Зима».

Багряний лист злетить, мов партитура,

Відіграна оркестром поміж хмар.

Знов – довгі ночі і короткі днини

І промінь сонця лиш вряди-годи́.

Зірве́ сорочку вітер із вільшини

Над хвилями холодної води.

Як сивий лунь, вбереться дуб у іній,

Тополю засоромить голизна́.

І журавлі поли́шать Батьківщину, –

Чи доля повернутися – хто зна…

Ще трохи – і усе навкруг почує

Морозів тріск, немов акордів дзвін,

Хурделиця снігами завирує,

Під кригою вода спові́льнить плин…

Але зима на ко́ді – час настане –

Зірве́ морозний голос на фальцет,

Коли сяйне́ промінчиком весня́ним,

Як паличкою, сонце-диригент.