Ув’язнені маки

Розквітнув мак на табірній землі.

В людей, котрі до жартів неохочі,

Розгладжувались зморшки на чолі

І веселішали суворі очі.

Цим квітам не судився шир полів —

І через те вони такі не пишні.

Є кілька справжніх макових голів,

А інші розміром

Ледь-ледь до вишні.

Коли ж я цей врожай збирати став

(Вклоняюся тобі, життєва сило!),

Від маківок знедолених дістав

По два зернятка —

А таки ж вродило!

І я подумав: для людських умів

Земля приготувала долі гірші —

Якби ж то я залишити зумів

У пам’яті людській хоч зо два вірші.

09.11.1980