Уявляєш?

Уявляєш? Травень, година шоста, і призахідне сонце гладить вікна,

а автобус котить собі на захід, несучи тебе до рідного міста.

Ти ніколи в ньому не будеш гостем, твоє місто – вічне, і ти в нім – вічний;

ти ніколи там не відчуєш страху. І тебе повітря в обійми стисне.

І тебе вітатимуть всі будівлі, кожна вулиця, кожна зустрічна птаха!

І тобі радітимуть навіть люди, що з тобою будуть ділить дорогу.

І тебе зустріне вітальним співом чистий вітер, що овіває захід…

І у цьому місті ти просто будеш.

І ніхто не спитає тебе, для чого.