Набати відплати...

Уже наболіло, до тім’я пробило,

Сталева епоха роздерта ущент.

На цвинтарі правди холуї засіли,

І руки Феміди закуті в цемент.

Смеркає від крові, що в небо пролилась,

І гомін шалений крізь всесвіт пливе.

Кати, схаменіться: оце беззаконня

Вам вічним прокляттям у вік проросте.

Сплюндровані душі не стануть мовчати,

Змарнілі серця не простять цих утрат.

Судилося вам ще від болю кричати,

І вже не повернете часу назад.

Століття, закуте у місячні лати,

Століття, омите у крові солдат.

В’їдається в гени пекуча розплата

За все, що ніколи не вернеш назад.

Не тіштесь, о кати, що вас пробачають,

Не сійте даремно в душі сподівань.

Слова ці для вас домовиною стануть,

Земля не простить вам кривавих діянь.

І вітром холодним на душі ці грішні

Зійде неминучість, важка у стократ.

Над волею нашою, терном повитою,

Гримнуть набати одвічних відплат.

Лютуйте востаннє в гордині безмежній!

Ви — попіл, що згине під кроком віків.

Ми ж зродимо ватру свободи звитяжну

Над прахом безславно забутих катів.