“Уже тоді, оповесні, коли”

Уже тоді, оповесні, коли

Горища пахнуть першим сіном

І гарбузи цвітуть між картоплями,

Уже тоді прощання полохливе

Носив я в серці — ношу кам’яну.

Мені вже бачились підбиті горем очі,

І повні вуха сліз на вицвілій подушці,

І губ краї, опущені в печаль…

І ще тоді, оповесні, я думав,

Що ти знайдеш себе у дітях чи в роботі

І все забудеться, пригоїться, примре,

А час і простір зроблять своє діло…

Не те я думав… ось вже стільки літ

За мною тінь твоя марою ходить

І золоті слова любові дорогої

Мені звучать на спечених устах…

1965