В час свій останній

Поле як поле - б’ються об стебла слова,

Наче спросоння джмелик в собі подібних,

Дім мій отой, що під стріхою, як сова -

Тихо куняє між гамору непотрібних,

У позолоті осені крізь печаль,

Серед пташок перелітних у день посвяти -

Може моя то вина, що гніздо із вати

Поруч на бовдурі зовсім без пташенят!?

Небо, як небо-підхопишся у надрив,

Час свій останній нехитрий латать і зносить,

Щоб ні шпарини, ні шереху доки скосить

Тиха Безноса, яку безпуття дражнив…

p/s

https://www.youtube.com/watch?v=KBTRj_J5dtg