В день молодого сонця, коли в росі трава”

В день молодого сонця, коли в росі трава

й під голову лежачу вода не підплива,

коли очима в’яжеш повітря у вузли,

усі свої похибки безжально спопели.

Свою умовну міру, якою міряв світ,

усю свою зневіру, струмливий в жилах лід —

усе відкинь, зречися, махни на все крилом

і серце, наче списом, протни сухим стеблом,

бо як же жити далі, якщо в тобі нема

ні ґанджу, ні печалі, а чистота сама.

***