В дощовитий день

Дощовитий день пітьмою накривався

І плазував туди-туди, в кубло,

І в спину встромлено нахабному ворязі

Раптове сонячне жало.

Сорочка зараз не співає,

І лише згадую, як міх

Поліз в горно, куди — не знаю.

А відтіля — тріскучий сміх…

Нічого! Наче й не примітив.

І дощ, і день — як не було…

А проте з неба сірі свити,

Щоб завтра сонце аж… гуло!.