В голосінні буйних вітрів

Я більш нічого не чую

І не шепоче серце вночі,

Але я все ще сумую

Та пишу для тебе вірші.

Вже не з'являєшся уві сні,

Хоч і казав, що прибудеш.

Не співаєш дурненькі пісні,

Хоч і клявся, що будеш.

Що ж залишив ти мені?

Ілюзії, надії, сподівання...

Вони ще більше живуть навесні.

Можливо, це моє покарання.

Покарання в голосінні буйних вітрів,

Де чую тільки твої байки.

І ті звуки у моїй голові,

Що здавалось живуть там віки.