В гори

Угору та вгору, один за одним.

Тисне нам сонце важке на плечі.

І сонце здіймаєм! Катовані ним,

Його ми возносим, його ми предтечі.

У плечі солоні уївся станкач.

Коней останніх покинули вчора.

Не в силі впіймати уже передач

Віддалених рація наша.

А гори

Зімкнулись, як вежі тяжкі, навкруги.

Мало в нас неба! Мало блакиті!

Впрігшись у зброю, немов у плуги,

Тягнем до неба, потом облиті.

А хочеться степу. Скоріше б із гір

На вольну зелену рівнину!

…Потріскані губи, запалений зір,

І в ньому —

готовність іти до загину.

1944, Трансільванія