В ім’я любові Ні, наперекір!
В ім’я любові… Ні, наперекір!
Не лізь у мої спогади павуччям!
Я на шматки розрізую цей біль,
зціпивши зуби, тихо і беззвучно.
І щастя не шукай, його нема!
Воно стекло дощем між сірих вулиць,
де сиву осінь всмоктує земля,
де наші долі слізно розминулись.
Хвилинами стріляє в серце час,
а потім все лікує… Лиш не пам’ять…
Як часто в тих, хто душу всю віддасть
буває доля в латах і у шрамах.
Сховавши серце у вуаль пітьми,
як часто ми не з тими ділим вічність,
а з тими, хто потрібен – тільки сни…
Незрозуміла і безглузда дійсність…
Лиш перезимувати б у пітьмі,
а там до літа – лічені хвилини,
пекуче сонце спопелить ті дні,
коли з тобою стали ми чужими.
З календаря зриватиму листки,
молитимусь, щоб це колись забулось…
А пам’ять все запалює свічки
над щастям, що поховане між вулиць.
автор: