“В мені блукають дивні струми”

В мені блукають дивні струми,

І вічність блискавкою б’є

У серце збуджене моє,

І палять мозок болі–думи.

Чиї вони і де блукали, —

Мої чи, може, не мої?

Які захмарні перевали

Взяли невидимі рої?

Кого за проповідь крамоли

Жбурнули в булькання смоли?

У кого мозок розкололи,

До божевілля довели?..

Ненавиджу оту нормальність,

Яка породжує ханжу.

Єдину визнаю реальність —

Уміння розпізнати лжу.

І прямо йти, і так тримати,

Як Бульба заповів синам.

Нехай дотепні дипломати

Спектаклі ставлять брехунам.

Горять в душі заграви дальні,

І голос пращурів не вмер.

Коли б усі були нормальні,

Ми б повернулись до печер.

1963