В обіймах

І в цих обіймах нас чекає смерть,

Ти знаєш, її нам не минути,

Гудуть сирени, кров кипить,

А через тривогу крижаніють руки.

І між цих сирен я чую тільки твоє серце,

Воно тріпоче й плаче, як і душа,

Вона й сама не пізнала ще цього життя...

Чого ж кати так швидко його рушать?!

І я під цю мелодію людських смертей,

Сам зізнаюся в тому, що люблю,

А твої зелені очі з усіх отих очей —

Єдині кого в ці хвилини я гублю.

І наші пальці переплетені цілком,

Тіла, що разом прижалися до бетону,

Знайдуть обох, в обіймах цих,

Розбираючи стіну холодну.

Подумають, що я любив якийсь час

І вітер зашумить, як років десять тому,

Засвітить сонце, але вже не зігріє нас,

Ми не повернемось більше додому.

І не дізнаємося ми, що ж таке спокій,

Бо тривожать наші душі знов і знов,

А у твоїх зіницях бачу я свій докір.

Вже не відпущу руки. Куди б я не пішов.

І в цих обіймах гріє нас любов,

І в цих обіймах кричить на нас неспокій...