В обіймах туману

Мої почуття, мої хвилювання,

Насправді нікого й не зацікавлять.

Яка вже різниця?

Що на думці я маю.

Коли я далеко, коли я вмовляю.

Коли в моїм серці,

Той шепіт лунає.

Він каже, щоб жив я.

Хоч і життя мов в отарі.

Я змушений далі.

Назад озиратись.

Дивитись в минуле,

Та долі лякатись.

Боятися інших, боятися тебе.

Не знаючи як, мені повірити в себе.

Та ранок настане.

Й покриє все сумом.

Я в ньому побачу,

Свою справжню натуру.

Якої не було, в ні однім з моментів.

Коли посмішка твоя,

Була в моїм серці.

Я її пам'ятаю, але лише негативно.

Настільки сумлінно,

Неабияк жахливо.

Що серденько моє,

Вже стало порожнім.

Що оболонка і тіло.

Минулим зажило,

Зажило та й годі —

Це вже не важливо.

Та в моєму рідному.

Ранковому місту.

Піду я на зустріч,

На зустріч з туманом.

Який все покриє.

Який все ж вмовляє.

Він каже — не варто!

Мені прокидатись.

Бо з приходом ранку,

Все повернеться в танець.

Цей танець проклятий.

Він не змінний та довгий.

Він мені набрид.

Я хочу бути добрим.

Добрим до себе,

Та навіть до інших.

Щоб решті, в кінцівці.

Я міг промовляти.

Що воля моя, 

Змогла все подолати!